Казка для батьків"Зайченя Чомусик"

                                    ЗАЙЧЕНЯ-ЧОМУСИК

(казка для батьків, чиї діти ставлять багато запитань)

                                За мотивами казки А. Смирнової

        Жив-був собі в одному лісі зайчик на прізвисько Чомусик. Але як тільки він виходив погуляти, всі навколо від нього ховалися. Тільки не подумайте, будь-ласка, що зайчик був злий і задиркуватий. Ні, він нікого не ображав, ні з ким не сварився й не бився. Просто він ставив заба­гато запитань усім, кого зустрічав на своєму шляху, за що й отримав таке прізвисько. Здавалося, немає нічого поганого в тому, що малюк хоче все про все знати. Але коли хто-небудь починав відповідати на запитання, то не помічав, як швидко плине час, не встигав зробити заплановані справи, стомлювався, сердився й починав страждати від головного болю.

Коли зайчик лишався один, і не було кому ставити запитання, він спілкувався з Грибами, адже вони, якщо не встигали сховатися, не могли втекти від нього.

Та ось, одного разу, малюк пристав до Мухомора. Навіть не привітавшись, одразу почав запитувати:

—   Мухомор, а Мухомор, чому в тебе такий капелюшок?

—   Не знаю.

—   Чому не знаєш?

—   Я з ним виріс.

—   А чому ти виріс саме з таким капелюшком?

—   Тому, що у всіх моїх родичів такі капелюшки.

—   А чому?

—   Тому що ми — Мухомори.

—   А чому ви Мухомори?

—   Тому що у нас такі капелюшки! — ледь не плачучи, вигукнув Гриб.

—   Так чому у вас такі капелюшки?

—   Та тому, що у всіх Мухоморів червоні капелюшки з білими цятками. Що ж тут незрозумілого?!

—   Багато чого. Я так і не зрозумів, чому у Мухоморів...

—   Досить!!! У мене вже голова болить. Йди краще до Сироїжок і запитай, чому їх так звуть?

Зайчик пішов, а Грибок розбудив свою маму.

—   Мамо,— сказав він, відчувши вплив Зайченяти. —А чому в нас такі капелюшки?

—   А ти хіба не знаєш?

—   Знаю, це спадковість. — Тоді навіщо запитуєш?

—   Цікаво, чому така спадковість?

— Тому що такими нас створила природа. Подивись, як багато грибів у нашому лісі й усі з різними капелюшками.

-  Це тому, щоб відрізнятися один від одного? – перепитав Мухоморчик.

- Можливо, – відповіла мама, – уяви собі, якби в лісі крім нас не було інших грибів, із квітів були б лише ромашки й ніяких тварин, крім зайців. Як стало б одноманітно та сумно.

Мухомор зітхнув.

- Якби тут бігали тільки зайці, я би з глузду з'їхав.

- Вони тебе ображають?

- Та є тут один... Все «чому», та «чому». Я стомився відповідати на його безкінечні запитання. Причепився сьогодні: «Чому ти такий, чому Мухомор?». І ніяка відповідь його не влаштовує. На будь-яку відповідь в нього є нове запитання.

- Але це ж добре. Значить, він усім цікавиться.

- Я теж цікавлюся, але ж ти не сердишся, а я не перепитую багато разів про одне й те саме.

- Ти просто нетерплячий.

- З ним ніякого терпіння не вистачає. Він навмисно мене злить. Усі звірята від нього тікають. Може, він просто дурненький і нічого не розуміє?

- Ні, дурник не може ставити стільки запитань. Причина не в зайчикові, а в нас самих.

- І в мені?

- І в тобі, але я підкажу тобі одну хитрість, яка допоможе зробити ваші розмови цікавими, й ти перестанеш на нього сердитися.

- Так, я, як тільки його бачу, одразу гілочками прикриваюся, щоб він мене не помітив.

- Слухай уважно. Коли заєць у тебе про щось запитає, не відповідай йому одразу, а запитай, що він сам думає з цього приводу або запропонуй подумати над питанням разом.

- Здрастуй, – сказав Мухомор, Зайчи­кові, що біг повз нього. Зайчик дуже зрадів і посміхнувся.

- А я думав, що набрид тобі вчора. Мухоморчик засоромився. – Так ти з'ясував, чому в тебе такий капелюшок?

- А сам ти, як думаєш? Заєць здивувався.

- Не знаю, я й не думав.

- Тоді, може, подумаємо разом? Зайчик сів на пеньочок і склав лапки. –Ти ж не їстівний гриб? Мухомор кивнув.

- Ось тому в тебе такий капелюшок, – весело вигукнуло Зайченя. – Йде грибник по лісу, бачить твій капелюшок та знає, що перед ним не їстівний гриб.

- Так цікаво. Мені ця думка навіть у голову не приходила. Який ти, як я бачу, розумний.

Заєць зітхнув.

- Ніхто в лісі так не вважає. Я приставучий та набридливий.

- Це тому, що ти весь час ставив запитання й не думав, як на них відповісти.

- Невже ти думаєш, я став би запитувати, якби знав відповідь?!

- А мама говорить, що неможливо поставити питання, якщо в глибині душі не знаєш відповіді. Адже й про мій капелюшок ти вчора нічого не знав, а лише замислився – й здогадався. І в нас вже є дві відповіді на одне й теж запитання.

- А яка ж перша?

- Я вирішив, що своїми капелюшками ми відрізняємося від решти грибів.

- Яка ж правильна?

- І та, й інша.

— Хіба так буває? Декілька відповідей на одне запитання.

-        Мабуть. А давай ще подумаємо разом над чимось і порахуємо, скільки знайдемо відповідей.

І стали Заєць та Мухоморчик шукати відповіді на різноманітні запитання. Вони довго розмовляли, сміялися, сперечалися. Було їм весело та цікаво.

Шановні батьки, поставтеся до запитань Вашого Чомусика так, як це зробив маленький Мухоморчик, і Ви матимете змогу почути цікаву,  а головне власну думку дитини!